Ось як виростити дітей ввічливими.

Цiкава інформація знаходиться !!! ТУТ !!!  

В очікуванні чуда: психологія свята

Традиція спільних свят відіграє істотну роль у житті родини, оскільки свято несе в собі функцію духовного єднання, колективного самовираження, зняття тягаря буденних проблем і турбот. Загальносімейні святкові дати, сама підготовка до свята: наявність певних ритуалів, наприклад, способів вітати один одного, дарувати подарунки, організовувати певний сценарій свята, готувати певні страви і т. п. — гарна можливість створити і закріпити спільні родинні традиції. Звичайно, при бажанні самої родини, всіх домочадців, мати ці традиції. В цьому відношенні Новий рік, мабуть, найбільш домашнє тепле свято.

Зміст кожного такого свята відображає цінності сім'ї. Це привід подарувати один одному увагу, турботу, тепло. Доведено, що свято має здатність групового впливу, тут затверджуються стереотипи поведінки й ціннісні орієнтації. Атмосфера чуттєво-емоційної насиченості, яка, як правило, панує під час таких подій, полегшує їх засвоєння і закріплення в свідомості.

 Подарунки, насамперед, повинні відповідати віку, інтересам і захопленням людини.

Для дитини кращий подарунок — іграшки, підібрані з урахуванням її пристрастей. І якщо у батьків немає можливості купити дорогий подарунок, не слід видобувати його "чого б це не коштувало" — інакше дитина зрозуміє, що вона може маніпулювати батьками.

 Крім того, дитина повинна теж брати активну участь у підготовці до свята і в церемонії дарування. З раннього дитинства діти щось майструють, малюють, ліплять — і вдома з мамою, і в дитячому садку. Запропонуйте подарувати саморобки, зроблені власними руками, татові, сестричці, бабусі. Коли дитина підросте, її можна брати з собою за покупками, вибирати подарунки, пропонувати дитині проявити ініціативу і фантазію. Не забувайте щиро хвалити дитину за зроблений вам подарунок, тим самим, заохочуючи і мотивуючи дитину долучатися до культури і традицій дарування. Нехай дитина зрозуміє, що дарувати подарунки ще приємніше, ніж отримувати. На власному прикладі показуйте дитині, як вам подобається дарувати подарунки іншим.

 В деяких сім'ях прийнято відзначати свята окремо. Батьки (найчастіше це річниця весілля або інші "подружні" дати) святкують без дітей, підсвідомо повертаючись до періоду бездітності, до періоду залицяння, переживання яскравих емоцій, свободи; а діти відзначають свята без батьків, насолоджуючись спілкуванням і грою з однолітками. Але частіше для сімей не існує "роздільних свят". І можливо, це більш правильна позиція. Так як спільне святкування — це спосіб зближення членів сім'ї, заснований на емоціях радості, спільної діяльності, спосіб уникнути непорозуміння. Психологи зазначають, що у дітей повинна бути можливість різного мікросоціального спілкування. Наприклад, поїздка до бабусі, близьких родичів.

 Іноді підлітки хочуть святкувати Новий рік без батьків, з однолітками. Для тінейджерів (і це їх головна вікова особливість) найважливішим є безпосереднє спілкування з однолітками в школі, на вулиці, в компанії. Не варто категорично забороняти щось дитині — ви ризикуєте отримати бурхливу емоційну реакцію від дитини, скандал. Тим більше, закривши її в будинку, вам все одно не вдасться створити враження, що "вся родина в зборі", що "все добре". Доречно запропонувати дитині провести якийсь час у колі сім'ї, і все-таки відпустити, дотримуючись всіх заходів безпеки. Дізнатися, куди дитина йде, хто в компанії, супроводжувати дитину.

 Як варіант — можна напередодні взяти участь в організації вечірки на чужій території, або запропонувати запросити друзів у свій будинок. Все залежить від дитини, наскільки вона психологічно зріла. В юнацькому віці стає актуальним "відділення" від дорослих. Але батьки мають бути впевнені, що їх дитина в безпеці.

 Сам по собі Новий Рік несе в собі життєстверджуючий, позитивний заряд. І неважливо в цю чарівну ніч — скільки років дітям і скільки батькам. І чи вірять вони в Діда Мороза — тепер це просто ще один приємний сімейний сюрприз у теплій атмосфері домашнього свята.

РОЛЬ РОДИНИ У ВИХОВАННІ І НАВЧАННІ ДІТЕЙ

Роль сім‘ї у вихованні і навчанні дітей – велика і відповідальна. Батьки є першими вихователями, які зміцнюють і загартовують організм дитини, розвивають її інтереси, смаки, здібності, виховують любов до знань, допитливість, спостереження, працьовитість. Сім‘я в доступних межах і формах здійснює завдання розумового, морального, естетичного і фізичного виховання, дбає про її гармонійний розвиток.

     „Нащо клад – коли у сім‘ї лад”, - говорять у народі. І в цьому вислові закладено глибокий педагогічний зміст. Особливу роль у вихованні і навчанні дітей в сім‘ї відіграє загальний мікроклімат, настрій, уклад, спрямованість.
             Виховання дітей в сім‘ї має, безперечно, суб‘єктивний характер і залежить від рівня моральності і культури батьків, їх життєвих планів, ідеалів, вчинків, родинних традицій тощо. Загально відомо, що сім‘я може сприяти формуванню всебічно розвинутої особливості або гальмувати її. 

    У народі кажуть, що гарна та сім‘я, в якій виростають гарні діти. І це справедливо. Адже врешті-решт долю дітей визначають не прекрасні поривання, мрії, слова, а загальний мікроклімат родинного виховання, його тональність, загальна спрямованість. Часто можна почути: „Погляньте, ніяких спеціальних цілей сім‘я не ставила, а діти виросли прекрасні”. Гадаємо, що нічого випадкового тут немає. Мабуть, батьки живуть не заради дітей або себе, а живуть всі разом,  цілеспрямованим і радісним життям маленького колективу, де всі люблять один одного. Це і є по-справжньому добрий родинний і педагогічний мікроклімат. 

   Убатьків як вихователів нічого не вийде, якщо вони не будуть знати особливостей своєї дитини. Адже кожна людина, скільки б їй не було років, - це конкретна своєрідна особистість. Тому батькові й матері не можна задовольнятися повсякденним поданням про свою дитину. З метою виховання потрібно постійне й глибоке вивчення дитини, спеціальне виявлення її інтересів, запитів, захоплень, схильностей і здатностей, достоїнств і недоліків, позитивних якостей і негативних рис. Тільки тоді батько й мати одержать можливість цілеспрямовано й обґрунтовано, отже, і плідно впливати на формування особистості зростаючої людини, акцентувати увагу на її позитивних сторонах і розвиваючи їх, а з іншої сторони, наполегливо переборюючи негативні риси.

ДЕСЯТЬ ЗАПОВІДЕЙ ДЛЯ МАМИ І ТАТИ

МАЙБУТНЬОГО ПЕРШОКЛАСНИКА

  • Починайте «забувати» про те, що ваша дитина маленька. Давайте їй посильну роботу дома, визначте коло її обов’язків. Зробіть це м’яко: «Який ти в нас уже великий, ми навіть можемо довірити тобі помити посуд».

  • Визначте загальні інтереси. Це можуть бути пізнавальні інтереси (улюблені мультфільми, казки, ігри), так і життєві (обговорення сімейних проблем).

  • Залучайте дитину до економічних проблем родини. Поступово привчайте порівнювати ціни, орієнтуватися в сімейному бюджеті (наприклад, дайте гроші на хліб і на морозиво, коментуючи суму на той й на інший продукт).

  • Не лайте, а тим більше – не ображайте дитини в присутності сторонніх. Поважайте почуття й думки дитини. На скарги з боку навколишніх, навіть учителя або вихователя, відповідайте: «Спасибі, ми обов’язково поговоримо на цю тему».

  • Навчіть дитину ділитися своїми проблемами. Обговорюйте з нею конфліктні ситуації, що виникли з однолітками і дорослими.

  • Постійно говоріть з дитиною. Розвиток мовлення – запорука гарного навчання.  Слухайте уважно, ставте запитання, щоб дитина почувала, що вам це цікаво.

  • Відповідайте на кожне запитання дитини. Тільки в цьому випадку її пізнавальний інтерес ніколи не згасне.

  • Постарайтеся хоч іноді дивитися на світ очима вашої дитини. Бачачи світ очима іншого – основа для взаєморозуміння.

  • Частіше хваліть вашу дитину. На скарги про те, що щось не виходить, відповідайте: «Обов’язково вийде, тільки потрібно ще раз спробувати». Формуйте високий рівень домагань. І самі вірте, що ваша дитина може все, потрібно тільки допомогти. Хваліть словом, усмішкою, ласкою й ніжністю.

  • Не будуй те ваші взаємини з дитиною на заборонах. Погодьтеся, що вони не завжди розумні. Завжди пояснюйте причини ваших вимог, якщо можливо, запропонуйте альтернативу. Повага до дитини зараз – фундамент шанобливого ставлення до вас тепер і в майбутньому.

ЯК ПІДГОТУВАТИ ДИТИНУ ДО НАВЧАННЯ У ШКОЛІ?



Відомо, що чим краще готовий організм дитини до всіх змін, пов’язаних із початком навчання в школі і до труднощів, тим легше він їх подолає, тим спокійнішим буде перебіг підготування до школи. Тому і приділяється значна увага проблемі визначення готовності дитини до школи.  Готовність дитини до систематичного навчання – це той рівень розвитку дитини, за якого вимоги систематичного навчання не будуть надмірними і не призведуть до порушення здоров’я  дитини.

Чому ж так важливо визначити готовність дитини до вступу в школу?

Доведемо, що у дітей, не готових до навчання, важко і достатньо довго відбувається адаптації -  пристосування до умов  школи;  у них значно частіше проявляються труднощі навчання. Серед них значно більше невстигаючих, і  не тільки в першому класі, а й на далі ці діти частіше серед невстигаючих, і саме в них наявні випадки порушення стану здоров’я.

Батькам слід звернути увагу: якщо дитина не достатньо готова до навчання, але навчається добре – це досягається дуже дорогою «фізіологічною ціною» і виникає значне напруження різних систем організму, призводить до стомлення і перевтомлення, і як результат – розладу нервово-психічної системи.

 

Що ж включає в себе психологічна готовність до навчання в школі?      Важливим є те, що майбутній школяр «починається» з позитивного ставлення до школи, бажання вчитися, прагнення до здобуття знань. Величезну роль у прояві такого ставлення відіграють правильне уявлення дітей про навчальну працю та шкільне життя. Вони допомагають збагнути дітям всю серйозність навчальної діяльності та відповідально ставитися до учнівських обов’язків. Батькам треба пам’ятати  це, щоб роботу в цьому напрямку будувати на перспективі радісного очікування дня, коли малюк стане школярем: постійно переконувати, що навчання в школі – це серйозна праця, унаслідок чого дитина дізнаватиметься щось нове. Не варто залякувати труднощами, що можуть вплинути на навчання. Треба пам’ятати  про те, що в школі часто буває робота не цікавою, але важливою, яку потрібно виконувати, слід привчати дитину підкорятися слову «треба». Варто формувати вміння доводити почату справу до кінця, переборювати труднощі, переживати задоволення від зробленого, не засмучуватися невдачею.

Прагнення йти до школи живиться передусім пізнавальною спрямованістю дошкільника, яка розвивається на основі властивої дітям допитливості і на кінець дошкільного дитинства набирає форм пізнавальної активності. Тому батьки повинні сприяти формуванню допитливості, здатності розділяти відоме й невідоме, переживати почуття  задоволення від набутих знань, радості й захоплення від виконання інтелектуальних завдань.

Розумова готовність дітей до школи не зводиться тільки до оволодіння певною сумою знань про навколишнє. Важливий не тільки обсяг тих знань, які має дитина, скільки їх якість, ступінь усвідомленості, чіткість. Саме тому важливо не вчити дитину читати, а розвивати мовлення, здатність розрізняти звуки, не вчити писати, а створювати умови для розвитку моторики, і особливо рухів руки і пальців.

Необхідно розвивати у дітей здібності слухати, розуміти зміст прочитаного, вміння переказувати, проводити зорове зіставлення. Розумова готовність визначається як умінням дошкільника розв’язувати прості задачі, робити звуковий аналіз слова або зв’язно розповідати про зображення на картинці, так і тим, якою мірою доступні операції аналізу, синтезу, порівняння, класифікації.

Є діти, які не досягають такого рівня розумового розвитку, за якого вони можуть успішно включитися в навчальний процес, зазнають у першому класі значних труднощів, навіть в умовах незалежного індивідуально підходу до них. У таких випадках очевидна не готовність до навчання.

Необхідно, щоб дитина вміла слухати дорослого і сприймати його вказівки, керуватися ними під час занять, усвідомлювати необхідність запитати, якщо завдання не зрозуміле, оцінювати свою роботу. До початку навчання у школі майбутні першокласники мають оволодіти такими поняттями: «більше», «менше», «однаково», «стільки само», «короткий і довгий», «старший і молодший» тощо; уміти порівняти найпростіші предмети.

Вольова готовність дітей до школи означає здатність керувати своєю поведінкою, довільно спрямовувати свою психічну діяльність. Саме певним рівнем вольового розвитку маленького школяра обумовлюється його здатність зосереджуватися на виконанні шкільних завдань, скеровувати увагу на уроці, довільно запам’ятовувати й відтворювати матеріал. Формуванню у першокласників відповідальності за учнівські справи, сумлінного ставлення до своїх учнівських обов’язків сприяють розвинені батьками в період дошкільного дитинства мотиви елементарної обов’язковості правил поведінки та вимог дорослих. Тому важливим завданням у період підготовки дитини до школи має  стати виховання у майбутніх школярів почуття відповідальності, самостійності, організованості, готовності трудитися; формування правильних моральних уявлень, готовності поділитися, поступитися, прийти на допомогу. Обізнаність із моральними нормами, які визначають людські взаємини, здатність дотримуватись правил поведінки в колективі – надійний компас для новачка в новому середовищі.

Одне з першочергових завдань сім’ї, у забезпеченні загальної готовності дитини до школи полягає у тому, щоб сприяти її нормальному фізичному розвитку, виробленню санітарно-гігієнічних навичок, умінь самообслуговування і побутової праці. Туди входить піклування батьків про нормальне харчування малюка, загартування організму, медичне обстеження.

Успішність навчання в школі багато в чому залежить від функціонального розвитку і стану здоров’я дитини. Дитячий організм сприйнятливий до негативних зовнішніх впливів через морфологічну та функціональну незавершеність усіх систем і органів.

Навантажень зазнає несформований опорно-руховий апарат, коли доводиться протягом тривалого часу утримувати статичну позу. Тому треба слідкувати, щоб у дитини не відбулося викривлення хребта. Слабко розвинені також дрібні м’язи кисті, тому в дітей часто втомлюється рука. Ступенем розвитку вищої нервової діяльності зумовлені незначна кількість уваги, недостатність внутрішнього гальмування, швидке зростання збудження, що зовні виявляється у зайвій рухливості та чисельних відволікань від діяльності, коли вона вимагає зосередження. Усе це необхідно враховувати дорослим, будуючи свою взаємодію з дитиною.

Психологи підкреслюють, що підготовка до школи повинна полягати не тільки і не стільки в навчанні дитини спеціальних знань і вмінь, скільки в загальному розвитку її розумових здібностей і пізнавальних інтересів, у формування вміння спостерігати й узагальнювати явища і на основі цього робити певні висновки.

Психологічні аспекти готовності дитини до школи. Особиста готовність.

Готовність дитини до шкільного навчання передбачає її всебічний розвиток. Показники готовності — це комплекс властивостей і характеристик, які описують найбільш значні досягнення в розвитку малюка. Такими основними складниками психологічної готовності до школи є: мотиваційна, розумова, особистісна, вольова, а також готовність до спілкування з однокласниками і вчителями.

Ці показники не можна використовувати з метою діагностики, спрямованої на відбір готових і відсіювання неготових до шкільного навчання шестирічних дітей. Вони мають бути орієнтирами в роботі вчителя і вихователя з дітьми шестирічного віку, що дають змогу, по-перше, конкретніше визначити спрямованість навчання, по-друге, одержати дані для реалізації індивідуального підходу до дітей у навчально-виховному процесі і, по-третє, обгрунтовано робити висновок про успішність навчального процесу.

Особиста готовність.

Важливо розуміти самоцінність дитинства, необхідність його збереження, забезпечення максимальної повноти в розкритті можливостей даного віку, врахування його своєрідності і специфіки. Розвиток особистості дитини тісно пов'язаний з її загальним психологічним розвитком, який супроводжується кризами.

Л.Виготський підкреслював, що найголовніше в критичному віці —    це виникнення психологічних новоутворень. У цей час з'являється якісно нове в психіці і поведінці дитини, в її стосунках з навколишніми, в реакціях на вплив довкілля. Кризи є ніби висновком з усього періоду психологічного розвитку і створюють внутрішні передумови й умови  для переходу на новий віковий рівень. Проходження дитиною кризи семи років — необхідна умова вступу до молодшого шкільного віку і формування навчальної діяльності — провідної в цьому віковому періоді. У дошкільному віці такою провідною діяльністю є сюжетно-рольова гра. Тому перехід від дошкільного періоду є переходом від ігрової до навчальної діяльності, а внутрішні передумови й умови його пов'язані з тими психологічними новоутвореннями, які виникають під час кризи семи років.

Особистіста готовність до школи охоплює три основні сфери життєвих взаємин дитини: стосунки з дорослими, стосунки з ровесниками і ставлення до самого себе. Як одне з центральних психологічних новоутворень кризи семи років Л.Виготський виділяв втрату безпосередності. Дошкільному періоду властива цілісність особистості і процесу її розвитку. Тому в дошкільника немає «подвійного дна». Від намірів до дій у нього — найкоротший шлях. Реакції його безпосередні, імпульсивні, щиросердні, ситуативні. Дошкільник — істота «практична» в тому сенсі, що він не може тривалий час перебувати в якомусь однобічному ставленні до світу, наприклад в естетичному спогляданні чи в пізнавально-теоретичних роздумах. Проте втрата якостей дитячості, в тому числі й втрата безпосередності, - тільки один бік змін, які відбуваються в цьому віці. Інший, глибший і важливіший, має позитивний характер і пов'язаний не з втратою, а з набуттям нових рис. Найважливішою якістю, яка з'являється наприкінці дошкільного віку, є довільність. З нею пов'язані основні прогресивні зміни в психіці дитини і та перебудова особистості, яка відбувається в кризі семи років. 

У сфері спілкування дитини з дорослими довільність - дуже важливий компонент психологічної готовності до шкільного навчання. Якщо у дитини ця якість не сформувалася, вона не здатна правильно сприймати навчальне завдання в його специфічному навчальному значенні.

Встановлено, що початкові форми навчальної діяльності мають колективний характер. Проте колективної діяльності теж потрібно вчити. « До певного віку діти не вміють будувати стосунків між собою, не сприймають ровесника як партнера по спільній діяльності, не володіють способами спілкування з ним. Протягом дошкільного віку інтенсивно розвиваються колективні види діяльності, необхідні для цього психологічні  передумови і здібності. 

Загальновизнано, що сфера самосвідомості є однією з найважливіших у структурі особистості. Один із показників розвитку самосвідомості до кінця дошкільного і початку молодшого шкільного віку - зміни в самооцінці дітей. Поява нової, об'єктивнішої самооцінки — це третій о основний компонент особистісної готовності дітей до школи, а її прояви 15 в спілкуванні і діяльності дітей, в усвідомленні ними себе і своїх можливостей слугують показниками, які дозволяють зрозуміти, на якому віковому етапі перебуває дитина.

Виділені три компоненти не вичерпують усіх аспектів особистісної готовності дітей до школи, однак є найбільш важливими серед них. Їх прояви вкрай різноманітні і багатопланові. Вони виявляються в розвитку морально-вольових якостей дітей, у виникненні в них нових ціннісних орієнтирів, у новому світосприйнятті і в перебудові всієї емоційної сфери особистості дитини. 

Говорячи про необхідність розвитку довільності в спілкуванні дітей з дорослими, варто звернути увагу нате, що діти, психологічно не  підготовлені до школи, дуже часто не утримують контекст навчальної ситуації. В усіх запитаннях, висловлюваннях і звертаннях до них учителя вони сприймають тільки прямий, безпосередньо ситуативний зміст, тоді як навчальні ситуації завжди умовні, мають інший, більш глибокий план, пов'язаний з навчальною проблемою і навчальним завданням. Розуміння дитиною іншого змісту таких ситуацій спілкування з дорослим, які носять умовний характер, та стійке утримання контексту цього спілкування і становить основний зміст довільності у спілкуванні та взаємодії дітей з дорослими.

Варто зазначити, що добре підготовлені до школи діти схильні до абсолютизації ролі вчителя. Деякою мірою він перестає бути для них живою людиною і перетворюється в утілення відповідної ролі. При цьому, чим більше педагог проявляє себе саме як «учитель», тим більше діти його цінують. Добре відомо, що учні початкової школи похваляються один перед одним, чия вчителька суворіша. На їхню думку, суворість є тією якістю, яка відповідає самій суті ролі вчителя.

Згадаймо, як учні грають у школу. З якою насолодою вони ставлять один одному двійки, встановлюють дисципліну, застосовуючи максимум суворості. Проте не варто забувати, що суворість учителя діти цінують тільки тоді, коли вони переконані в його внутрішній доброзичливості і в тому, що насправді він добре до них ставиться і турбується про них. Якщо цього немає, то вчитель уже не суворий, а злий, математика - противна і взагалі, «в дитячому садку було краще...».
 
Виявити рівень розвитку довільності у спілкуванні дітей з дорослими можна по-різному. Наприклад, використовуючи гру типу «Фанти» чи «Заборонені слова», де діти відповідають на запитання дорослого, не використовуючи певні слова, про які раніше було домовлено. Відповіді    в дітей і їхня поведінка під час подібної гри показують, як дитина сприймає в такій ситуації позицію дорослого, як розуміє його «безглузді» запитання і чи прагне відповісти так, щоб не порушити правил гри.

Діти, психологічно не підготовлені до школи, зазвичай «чесно» відповідають на будь-які запитання дорослого і порушують правила гри. Вони не враховують того, що й запитання умовні, і відповідати на них треба певним чином. Для них головне — «правильність» відповіді, а не дотримання правил гри. Такі діти зазвичай дуже емоційно реагують на смішні запитання і на ті, що якоюсь мірою торкаються їхньої особистості.

Діти, які не розуміють умовностей навчального спілкування, до запитань учителя ставляться як до запрошення просто поспілкуватися на порушену тему. Вони піднімають руку, але замість того, щоб відповісти по суті, починають висловлювати будь-які думки і міркування щодо поставленого запитання. 
Другим найважливішим компонентом особистісної готовності дитини до школи є певний рівень розвитку навичок спілкування з ровесниками. У колективі дитина реалізує і стверджує себе як особистість. Колектив створює можливості для розвитку самостійності, активності, ініціативи, творчості й індивідуальної своєрідності кожного. У колективній діяльності формується зацікавленість у ровеснику і спілкуванні з ним, виховується доброзичливе ставлення до інших дітей, зароджуються особисті симпатії і дружба, набувається вміння жити і працювати разом. Ці якості і вміння мають вирішальне значення для формування різноманітних здібностей дитини, наприклад: вміти зрозуміти точку зору іншого, прийняти те чи інше завдання як загальне, яке вимагає спільних дій, поглянути на самого себе і свою діяльність збоку.
 
Соціально-психологічні дослідження свідчать про значну складність і різноманітність стосунків у дитячих колективах та об'єднаннях. Є діти «аутсайдери», тобто ті, які не отримали визнання в дитячому колективі. Як правило, це малюки з нерозвиненими комунікативними навичками, становище їх у групі об'єктивно незадовільне: інші діти з ними не дру жать, не хочуть разом з ними гратися, не запрошують їх взяти участь у - тій чи іншій спільній справі. Звичайно, все це не сприяє їхньому особи-» стісному і психологічному розвитку. Адже розвиток свідомості дитини безпосередньо пов'язаний з розвитком навичок спілкування. Негарнії ятливість таких умов пом'якшується тим, що в дітей з низьким статусом  і нерозвиненими комунікативними вміннями часто недостатньо розвинена самосвідомість, внаслідок чого вони не до кінця усвідомлюють своє становище в групі і незадовільність взаємин з ровесниками.  Найбільш значущим для цих дітей є ставлення до них навколишніх дорослих. Тому вкрай важливо, щоб діти відчували свою захищеність, були  впевнені в доброзичливості дорослих.

Визначити рівень розвитку навичок спілкування дитини з ровесниками можна, лише спостерігаючи за її поведінкою в колективі, за її спільною з іншими дітьми діяльністю.

Третій компонент особистісної готовності до школи пов'язаний з розвитком самопізнання дитини, що виявляється, зокрема, в зміні її самооцінки. Найчастіше дошкільникам властива необ'єктивно висока оцінка себе, своїх можливостей, своєї діяльності і її результатів. Проте у декого з них спостерігається нестійка, а інколи навіть занижена самооцінка. Для нормального, безболісного вливання в шкільне життя дитині потрібні «нова» самооцінка і «нова» самосвідомість. Таким чином, поява більш адекватної і об'єктивної самооцінки свідчить про серйозні зміни в самосвідомості дитини і може бути показником готовності до шкільного навчання і до шкільного способу життя в цілому.

Загальний рівень особистісної готовності дітей до систематичного шкільного навчання виявляється в їхній поведінці на заняттях. Педагог відзначає такі особливості, як активність, дисциплінованість, якісні відповіді і результати роботи. Під активністю, дисциплінованістю розуміється вміння дитини довільно керувати своєю поведінкою, підпорядковуватися встановленим правилам, керуватися ними в організації своєї діяльності. Досить повні відповіді свідчать як про наявність знань і вмінь,  так і про сформованість наполегливості, старанності, що дозволяє долати труднощі і досягати необхідного результату.